Художниця працює з аналоговою фотографією, використовує плівкові камери великого (4х5 дюймів) і середнього формату.
Яна захистила дисертацію по антропології сучасності та одержала докторський ступінь (PhD) у 2015 році. Після переїзду на Трахтемирівський півострів зайнялася фотографічної практикою. Закінчила школу Віктора Марущенка у 2017 році. Вивчала фотографію на курсах Саші Руденські (Уесліанський університет, США) та у довгостроковій резидентурі Image Threads Collective (США). У 2019 році стала переможницею конкурсу Ukrcontempphoto, що був ініційований виданням Bird in Flight у номінації «Відкриття року».

СТУДІЇ ДО ТАЄМНОЇ ВЕЧЕРІ БЕЗ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ФІГУРИ

Перформанс на основі лінз. 500х85 см, цифровий друк, 2020

Опис проекту

Коли світ опинився у немислимих лещатах пандемії і моє життя буквально стиснулося до розмірів студії, я згадала про фразу Френсіса Бекона щодо відносин між фігурами у просторі картини. Якось він заявив про те, що хотів би написати кілька фігур, між якими не було б ніякого зв’язку – завдання неймовірне, оскільки вже між двома фігурами у полі зору, і так влаштовано людську уяву, виникають відносини або навіть історія. Мені завжди було цікаво послідувати цьому завданню, спробувавши дослідити простір сполучення без будь-яких стосунків. Порожнеча пандемії, коли всі рухи виявилися обмеженими, якимось чином надала привід цим зайнятися, але несподівано змінила фокус інтересу і я перевернула завдання Бекона з ніг на голову, вирішивши зосередитися на фіктивних відносинах або ж тих, що не можуть мати місця.

У «Студіях до таємної вечері», у якості акторки та фотографині одночасно, я моделюю відому сцену. Але ж на відміну від її скульптурного рішення, згідно з яким тіла об’єднані безпосереднім зв’язком через розташування уздовж горизонталі фризу, я компоную фігури не у просторі, а у часі завдяки режиму мультиекспозиції моєї великоформатної камери. Фактично, робота є перформансом на основі лінз, результати якого неможливо передбачити і який повністю технічно обумовлений.

Я також розглядаю Студії як досвід рефлексії умовностей візуальної культури, традиції автопортрету, як досвід самоспостереження і навчання візуальному відчуттю за допомогою тіла, як досвід співучасті з камерою, часом та випадком.

Яна Кононова